Сторінка:Кіплінґ Р. Брати Моуглі. Пер. Ю. Сірий. Київ - Відень, 1920.djvu/150

Цю сторінку схвалено

— Я знала… я знала, що він прийде, — ридаючи промовила Месуа. — Тепер я цілком переконана, що він мій син, — додала вона, притискуючи Моуглі до грудей.

До сього часу Моуглі був цілком байдужий, але тут раптом відчув, що ввесь тремтить, і дуже тому здивувався.

— На що сі мотузки? За що вони зв'язали тебе? — спитав він через кільки хвилин.

— Щоб убити нас за те, що приняли тебе, як рідного сина. За що ж инше? — суворо відповів чоловік. — Подивись, я увесь в крови.

Месуа нічого не сказала, та Моуглі і дивився не на неї, а на її рани, і було чути, як він заскреготав зубами, побачивши її кров.

— Се чиє діло? — спитав він. — Дорого ж відплатить той, хто се зробив.

— Се діло цілого села. Я був дуже багатий. Я мав занадто багато скотини. Ну, нас і полічили за ворожбита та відьму тому, що ми пригріли тебе коло себе.

— Я не розумію тебе. Хай Месуа мені про все розповість.

— Пригадуєш, Нату, я дала тобі молока, — соромливо почала Месуа. — Зробила так я тому, що ти мій син, якого украв тигр, і тому я тебе дуже любила. А вони сказали, що я твоя мати, мати чорта, а через те повинна вмерти.