— Куди ж то ви тікаєте, та ще не сказавши ні слова? — крикнув їм Моуглі.
— Цс! Ще не настане південь, а череп його буде тут валятись! — відповів Сірий Брат.
— Верніться! верніться! — гукнув Моуглі.
— Людина не їсть людину!
— А хто тільки що величав себе вовком? Хто кинув на мене ножа за те, що я назвав його людиною? — сказав Акела, а четверо вовків з незадоволенням повернулись на гору і сіли.
— А хіба я повинен поясняти всі мої вчинки? — з гнівом спитав Моуглі.
— От він людина! і говорить так, як людина! — замурчала собі в уси Багіра. — Як раз так говорили люди, що товпились коло наших кліток в Королівському саду в Удайпурі. Нам відомо в нетрях, що людина розумніша за всіх. Але коли вірити своїм вухам, то можна думати, що вона найбільш безглузде створіння на всім світі. — Потім Багіра голосно сказала:
— Але людська дитина має рацію казати так. Люди полюють цілими родинами. Кепська справа вбити одного з них, не знаючи, що вигадають инші. Підемо довідаємося, що задумав той чоловік проти нас.
— Ми не підемо, — промурчав Сірий Брат.
— Ходи сам на полювання, маленький братіку. Ми знаємо, чого хочемо. Ми встигли б досі вже принести сюди його голову.
