казяться. Тоді забувають, що були слабими та жахливими, бігають лісом і кусають всіх, хто трапляється на шляху.
— Заходь і подивись, як маєш охоту, — сказав сурово Вовк. — Їсти у нас нема нічого.
— Для вовка нема, — відповів Табаки, — а для такого нікчемного та мізерного сотворіння, як я, усяка обгризена кістка придасться. Нам, шакалам, не випадає перебірати, або вередувати.
Табаки кинувся в глибину лігва, знайшов обгризену кістку, на якій лишалося ще трохи й м'яса, сів і з великим задоволенням почав її гризти.
— Дякую вам за таку щедру милостиню, — сказав він, облизуючись. — Які ж вродливі ваші шляхетні дітки! Які великі очі у них, а сами-ж ще маленькі! А проте й дивуватись тут нема чого! Бо діти королів зроду подають ознаки краси і сили!
Табаки, звичайно, як і кожний инший, знав дуже добре, що не слід так хвалити дітей, бо се накликає біду, — і був дуже радий, що батько та мати не задоволені з тої похвали.
Якийсь час він сидів мовчки, тішучись з того вражіння, яке зробили його слова, а потім лукаво зауважив:
— Шер-хан змінив місце свого полювання.
