— Так! — сказав Моуглі крізь зуби. — А ти все ж таки робиш не по правді, Булдео! Ти не хочеш уділити мені нічого зі ста рупій.
А в мене з тим кривим тигром була давня, і дуже давня ворожнеча, — і ось я поборов!
Правду треба сказати, що коли б Булдео був молодшим літ на десять, то спробував би поборотись з Акелою, коли б зустрівся з ним в лісі. Але ж вовк, що слухає так хлопця, котрий має якісь рахунки з тигром, о, се не звичайний вовк… »Розуміється, що се був ворожбит, чарівник«, думав Булдео. Він не знав, чи визволить його той дукачик чудодійний, що він носив на шиї. Стрілець лежав тихо, тихо, не осмілюючись і поворухнутись, та чекаючи що хвилини, що Моуглі також перекинеться на тигра.
— Великий королю! Володарю! — сказав стрілець хрипким голосом, думаючи, що Моуглі змилосердиться.
— Ну! — відповів хлопець, неповертаючи до нього голову і посміхаючись.
— Я — старий. Я не знав, хто ти, я рахував тебе простим чередником. Чи можу я встати й піти, чи велиш чекати, поки твій охоронець розірве мене на шматки?
— Іди, іди собі геть! Тільки надалі гляди не втручайся в мої діла. Пусти його Акело!
Булдео заколихав до села так хутко, як тільки міг, і тільки вряди-годи оглядався,
