нився між буйволами з одного боку і буйволихами з другого. Він знав, що Шер-хан після їжі та питва не буде здатним до бійки і не вилізе з балки, бо боки її такі круті, як стіни.
Акела кинувся далеко назад, провив там разів зо два, щоб примусити йти тих, що відстали, а Моуглі старався заспокоїти збентежену череду. Позаяк вони не хотіли надходити дуже близько до балки, боячись, що тигр почує їх, то їм довелося обходити далеко і робити великий круг. Нарешті вони навернули роздратованих буйволів до зеленої долини, що доходила аж до горішнього краю балки і круто спускалася в неї. Далеко, далеко простягалися над ними долини, котрі видко було крізь вершечки дерев. Але Моуглі і не глянув туди.
Він подивився на боки балки і з радістю побачив, що вони спускалися простопадно, як стіни, і заросли виноградниками та иншими крученими ростинами, що не могли стати в допомозі тигрові, коли-б він схотів тікати тою дорогою.
— Дай їм спочинок, Акело! — сказав Моуглі здіймаючи руки вгору. — Вони ще не чують його. Дай їм спочити!… Я хочу, щоб Шер-хан знав, хто прийшов до нього. Тепер він у наших руках.
Він приклав руку до рота і закричав у балку, — так що луна покотилася з скелі на скелю.
