ниці. Всі тоді сунули до села, куди манили їх тремтячі огники.
День в день вигонив Моуглі буйволів на пашу, день в день бачив він спину Сірого Брата за півтори милі від долини (Шер-хан, виходить, ще не повернувся) і день в день лежав він на траві, та мріяв про минуле життя в нетрях. Коли-б Шер-хан і наважився напасти на нього несподівано, то Моуглі почув би його ступні в ті тихі літні дні.
Нарешті, одного ранку він не побачив більше на скелі Сірого Брата. Він посміхнувся і погнав буйволів до того дерева, де вони умовилися зустрінутися з братом.
— Шер-хан стеріг тебе цілий місяць, в тій надії, що вихопить тебе з череди. Минулої ночі він пройшов через гори разом з Табаки, по твоєму теплому сліду; — сказав зітхаючи вовк. Шерсть на нім ставала як щетина.
Моуглі насупив брови.
— Я не боюся Шер-хана, але ж Табаки хитрий.
— Та його нема чого боятися, — відповідав облизуючись Сірий брат. — Я зустрів Табаки смерком, тепер про всі свої хитрощі оповідав він шулікам, але де-що й мені розповів перш, ніж я йому перебив спину. Шер-хан хоче підстерегти тебе сьогодні у вечері під ворітьми села, і тільки тебе, а не иншого кого. Він лежить тепер у глибокій балці Вайн-Ганги.
