Цю сторінку схвалено
Обняв козак Орисю, поцілував у ті губоньки, що наче з самого меду зліплені, і вклонилися обоє низько, до самого долу, панотцеві.
Чи багато ж наїхало дружини на весілля, чи бучно відбули гостей, чи довго гуляли, це вже не наше діло розказувати.
Бачив я Орисю саме перед весіллям; гарна була, як квіточка. Бачив я знов її через рік у Миргороді, — ще стала краща замужем, і дитина в її, як Божа зірочка. Вже я нераз думав собі, на неї дивлячись: — »Це божа слава, а не молодиця! Що, якби хто дотепний змалював її так, як вона, із маленькою дитинкою на руках! Щоб то за каритна була!«
——o——
