Мартин Гак (росказує було молодшим людям прадїд мій) був чоловік старосьвітського заводу. Тепер уже таких людей по-над Росавою[1] й не зуздриш. Що то за зрост був у того чоловіка! що за врода козацька! На виду — мов той казан, що тільки зараз у котляра з-під молота вийшов: червоний, та смуглявий, та повний. Гетьманом би такому чоловікові бути; та не під такий час на сьвіт він родив ся. Ще-ж до того й правдивий, щирий чоловяга був; а такі, кажуть, рідко верхом ідуть та гетьманують. Отся то правда йому й шкодила. Батько його вік свій звікував у панському дворі ловчим, і сина до того способив. Ну, поки-ж старий був на сьвітї, то й нїчого; а як склав руки, зараз Мартинову натуру пани й розпізнали. Товаришив він із людьми вбогими, і за вбогих людей, наче за родичів, уступав ся; а окомону та й самим панам у правдї не змовчить. Хто його знає, як він і виріс такий, що наче й не розумів, що то чоловік підданий і вбогий, а що — пан! З паном він, ніби з товаришем говорить. Не злюбили його пани і зараз із двору вируговали. Хоч над його й не було по всїй
- ↑ Росава - Рось, правобічний доплив Днїпра.
