Сторінка:Куліш Пантелеймон. Чорна рада (Краків, 1943).djvu/65

Цю сторінку схвалено

І, виходячи з дверей, розпростер руки, та й каже:

— Двері одмикайтесь, а люди не прокидайтесь! Двері одмикайтесь, а люди не прокидайтесь!

— Що́ за неподобна голова в цього Кирила Тура! — сміючись каже Сомко. — Себто вже ворожить, характе́рствує!


ГЛАВА ВОСЬМА.
 

Не довго в ніч гуляли наші козаки: поблизу святого міста гуляти довго не годилось. Іще не дійшло й до півночі, а вже всі давно спали. Хропли козаки на ввесь двір, од самої світлиці, де спочивав гетьман із Шрамом, та аж до стані; там спав Василь Невольник при Череваневих конях. Інші лягли під чистим небом, і хоч уночі надво́рі було не душно, та тому черствому, гарячому людові байдуже було про холод. Здо́рово було гулякам надво́рі, як траві, що прив'яла вдень на сонці. Кругом по гаю щебечуть солов'ї, аж луна розлягається; деколи й пу́гач скаже своє смутне „пу́гу!” Козацьке сонце ви́соко підбилось уго́ру; зорі вкрили все небо, як ризу.

Не німе було козакові те небо, і місяць, і зорі: чи погляне на місяць, на його плями, чи погляне на зорі, то й серце і думка його розже́вріє, як од Божого слова. Чого на місяці тії плями? Він знав, чого. То ще як Каїн убив Авеля, то Бог назнамена́в на місяці той гріх своєю рукою: „Дивітеся”, каже, „люди: так як цей Каїн до віку вічного нестиме на пле́чах ме́ртве братнє тіло, так усякий душогубець носитиме до віку, до суду тяжкий гріх свій”. А зорі? — то людські душі. Як засне грішне тіло, добрі душі, покинувши землю, зносяться до Господа Бога, купаються, обмиваються у небесному світі, підслуха́ють, що говорять на небі ангели. Як же ча́сом покотиться по небу і погасне ясна зоря, козак перехриститься і помолиться за усопшую душу. Інші зорі щастять у йо́го на врожай, інші на скот, а Віз — чумацька щаслива зоря.

Ясна, пишна була ніч над Печерським, та один тільки чоловік дививсь на її дива́; не спав, дививсь