тія удвох, чи втрьох, а деякі розійшлись по манастиреві.
Що́ ж діялось із Лесею? Вона, голубонька, справді рознемоглась. Не жартами здавались їй химерні речі запорожця: вона боялась, щоб не вхопи́в він її, як шу́ляк, і просила матері позащіпати кругом двері. Чого вже не робила мати, щоб її заспокоїти! Сердечному дівчаті так і стояв перед очима страшенний запорожець. Уже й Черевань, увалившись у кімнату, про́бував її уговорювати, щоб не лякалась не знать чого; разів зо́ два назвав забувшись аж бгатіком; далі бачить, що нічого з нею не врадить, махнув рукою, та й ліг одпочити: проспав, неборак, аж поки задзвонено до вечерні.
Послі вечерні знов позбирались усі в козацьке подвір'я. Гетьман і Шрам вернулись іще веселіші, пили за здоров'я великої, одностайної України. Од щирого серця празникували. Черевань собі був рад, що Шрам повеселішав, і все тільки вигукував за кубком: — Щоб нашим ворогам було тяжко!
І ввесь же той гармидер чинивсь через стіну од Лесі. Лежала вона зовсім мов недужа, а про неї ніхто й не спогадає. Сказано — козаки: байдуже їм про жінок, як заходяться з військовими реча́ми. Отже, хоч небожата жіноцтво вже й знали і корилиь своїй долі, та защеміло серденько в моєї Лесі од того занедба́ння; жаль їй було не помалу на свого ясного жениха, на Сомка Якима. Рицар над рицарством, вродливий над вродливими, та, видно, тілько в йо́го й думки, що про гетьманські порядки. А дівочому серцю що́ й молодецька краса, що́ й козацька слава, коли до неї козак не горнеться?
Леся полюбила Сомка іще тоді, як він було носить її на руках і дарує їй то золоті сере́жки, то добре намисто. Іще тоді звав він її своєю судженою і зложив з Череванихою руки. Череваневі здавалось жартами таке залицяння, а вони з Череванихою не жартують словами. З щирого серця зове він її своєю ненею, з щирої душі зове вона його своїм зятем. І зросла Леся, його кохаючи, кохаючи щиро дівочим серцем. Що́ тільки в піснях виспівують про те кохання, усе вона складала у своє́му серці. Отже зове вже він її своєю й молодою,
