Сторінка:Куліш Пантелеймон. Чорна рада (Краків, 1943).djvu/32

Цю сторінку схвалено

уже чималенька, і все були міщани. Знаті були міщани раз уже з того, що не носили шабель, — тільки ніж коло пояса; одні пани та козаки ходили при шаблях. А вдруге знаті були з того, що підперізувались по жупану, а кунтуші носили наопашку (тоді було, коли не пан або не козак, то по кунтушу й не підперізуйсь, щоб інде носа не втерто). Іще ж із того були вони знаті, що не важились ходить у кармазинах; ходили тоді в кармазинах тільки люди значні та шабльовані, а міщани одягались синьо, зелено, або у горохвяний цвіт; убогії носили личакову одежу. Через те козаки дражнять було міщан „личаками” а міщани дражнили козаків „кармазинами”.

Гості сиділи за трапезою не мовчки; балакали таки й геть-то голосненько, що Петро мусів добре гукну́ть через вози добридень. Обернулось тоді до йо́го дві чи три голови.

— Пане господарю! — каже, — і ви, шановная громадо! Просить Паволоцький Шрам пропуска через та́бор.

Скоро назвав Шрама, зараз деякі повставали, та й дивляться; а господар пізнав Петра, та й каже:

— Деж той Шрам? Це хіба десята доля старого Шрама.

— Де тобі десята! — підхопи́ли, шуткуючи гості, — хіба сота!

— І сотої нема! — закричали усі гурбою. — Хоч тисячу таких красних жупа́нів ізложи докупи, то все таки не буде Шрам!

Усі були раді з такої вигадки; інші аж реготали: клюкнули вже зранку добре. Як ось під'їхав і сам Шрам. Скоро загле́діли його сиву бороду, зараз вози поодкочували геть і повихо́дили до його назустріч. Господар із пляшкою й чаркою попе́реду.

— От наш старий Шрам! — кричали міщани, — от наш батько!

— Що́ це, Тарасе? — каже тоді Шрам господареві (а господар колись був у охочих козаках у Шрама сурмачем), — супротив кого це ти заложив такий табор? Здається ж, тихо на Україні!