і з Василем Невольником. Петро щиро стиснув Череваня прощаючись; а той — мов догадавсь, та й каже:
— Ой, бгатіку! чи не лучче б було, якби не ганялись за гетьманами?
З тим і роз'їхались. Шрам повернув на Козелецький шлях; Черевань із Василем Невольником вернувсь до своякового хутора.
Василь Невольник утирав рукавом сльози.
А Брюховецький тимчасом бенкетував у Ніжені. У ту бо нещасливу годину справді так лучилось, як мовив Галка: „Де кричать, а де співають; де кров іллють, а де горілку п'ють”. Коло Брюховецького сидить за столом князь Ґаґін із думними дяками, — люди поважні, що не з гайдамаками б їм бенкетувати: так отже золото того наробило, що безбожний харцизяка став їм у повазі, а щира душа мусить погибати! За золото не звонтпили ошукати свого царя, що дав їм у всьому віру; не звонтпили через того Іванця наготовити кривавих буч своїм землякам із нашим безталанним людом. Хто ж бо того не знає, скільки опісля розлито на Україні крови через Іванцеве лукавство та через неситу хтивость московських воєвод?
Гуляє князь Ґаґін із Брюховецьким, ісповняють червоним вином кубки, бенкетують на людське́ безголов'я. Скрізь, і в світлицях у Колодія, і на подвір'ї, сидить поза столами городова́ козацька старшина з запорожцями; усе то тії, що нишком поякшались із низовця́ми та, ради свого панства, запродали Сомка Іванцеві. Невірні душі! Тепер уже іншому й трунок не лізе в пельку, іншому так тяжко, як тому Іуді; та вже нема вороття́ — треба брататься з розбишаками! А тії окаяннії сидять за столами в чужих карма́зинах, що де на яких і не сходяться, п'ють горілку як воду, хва́ляться такими добрими вчинками, що аж мороз іде поза спиною; крик, галас зчинили несказа́нний. Дивується князь, поглядаючи на таку компанію, і питається в гетьмана: