ро́жу, а Вуяхевичу — на Москву листи писати, що ось нібито Сомко з своїми підручниками на царя козацтво бунтує, „Гадяцькії пункти” ознайму́є людям, ра́дячи царського величества одступати.
А княз Ґаґін собі компонує, як би тих нещасних іще більш притушкувати, щоб не сплила́ наверх неправда, що, взявши од Іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає. Тимчасом повів нового гетьма́на з старшиною в соборну ніженську церкву до царсько́ї присяги.
А, вийшовши з церкви, гетьма́н запросив князя з посла́ми до себе на обід, у двір до бурмістра Колодія. Там міщани наготовили бу́чний бенке́т Брюховецькому з старшиною.
Одчепившись ото Черевань од запорожців, насилу оддихавсь, щоб промовити слово.
— Бгате Василю! — каже, — давай мені боржій коня! Нехай їй біс, цій раді! От не в добру годину знесло́ мене з тим божевільним Шрамом!
Пішов Василь Невольник за кіньми, так куди! Заверюха кругом така, що не второпає, куди і йти. Так як скіпка на воді крутиться, попавши на чорторий, так він воро́чавсь між тим ярмарком. А тут іще добре й не знає, де поставили ко́ней Гвинтовчині козаки; так наждавсь Черевань уволю. Скрізь народ то́впиться; під боки його штовха́ють; неборак тільки сопе.
— Де оце в нечистого мій Василь занапастивсь?.. Бгатіку, — каже до Петра, — не ки́дай же хоч ти мене!.. Ой, коли б мені добратись живому та здоровому до Хмари́ща! Нехай тоді раду́є собі, хто хоче!
Як же ото огласили запорожці Брюховецького гетьма́ном, то зараз і порідшало трохи на раді. Перш ото Гвинтовка одвів своїх підручників; потім і другі сомкі́вці рушили до та́бору. Тільки запорожці йграли круг гетьманського столу, як злії оси круг свого гнізда, та простий люд-селюки гули́ по всьому полю, що тії трутні.
