Тоді Сомко́ва старшина бачить, що лихо, скупилась тісно, плечем поуз плече, та назад до наме́ту. А інші там же поклали голови. За наме́том стояли їх коні. Може б, і тут не влизну́ли, та московське військо, що прийшло з Ґаґіним, пропустивши до наме́ту Сомка з старшиною, заступило їх од запорожців.
Тимчасом Черевань усе окрикував Сомка гетьманом.
— Що́ це ти, вражий сине, репетуєш, сто́ячи між нашими? — крикнуть на його запорожці.
— А що́ ж, — каже, — бгатці? Я свого зятя на всякому місці оберу гетьманом.
— Еге! — закричав отаман: — Це кра́марів тесть! Бийте його, каба́нячу тушу!
Тут деякі поточились до Череваня і, може б там йому й капут був, та Василь Невольник пізнав ватажка́.
— Пугу, пугу! — закричав: — пугу, Головешко! Гаврило! Хіба не пізнав Василя Невольника? Не чіпай цього пана: він на моїх руках!
— Еге? Ось де зійшлись! — каже той, пізнавши Василя — Угамуйтесь, братчики, — каже до своїх, — багацько нам тепер роботи й без йо́го.
Та й поперлись до столу, б'ючи́ всякого, хто не з блакитною стрічкою.
А Гвинтовка тимчасом, сівши на коня, проїхав сюди-туди, піднявши вго́ру срібний пірнач (де він його взяв, ніхто не знає); на перначі пов'язана широка блакитна стьожка. — Гей, — каже, — козаки, непорожні голови! Хто не забув держатись за Гвинтовку, до мене! За мною! — та й поїхав з ради до та́бору, держачи високо над головою пірнач із блакитною стьожкою. А за ним повалило козацтво, як за маткою бджоли.
Козацтво ж просте реєстрове собі, а старшина, зна́чні козаки, собі. Хто оддалеки́ забачить срібний пірнач, так і прилучається до боку ніженського осаула. Поки переїхав поле до Сомко́вого та́бору, назбиравсь за ним такий поїзд, як і за гетьма́ном. Сомко ж із своєю купою на конях прибуває у табор до полку перея́славського, а Гвинтовка до полку ніженського.
Покликне Сомко на своїх козаків:
