часть оддасть він старій неньці та сестрі; другу одвезе у Київ на Братство: там мене спокусив гріх, нехай же там моляться й за мою душу; а третю одвезе у Чорну Го́ру: нехай добрі юнаки куплять собі олив'яного бобу та чорного пшона, щоб було чим пом'янути на лицарських ге́рцях Турову душу.
— Кріпись, побро, — каже Богдан Чорногор, — більш ніхто не зніме на тебе руки. От незабаром ударять у казани до обіду; тоді одпустять тебе, та й будеш вольний козак.
Мусів Петро підождати до обід, чи не потішить матері та сестри Кирилової доброю звісткою. Ходячи по віщо́вому місту, постеріг він, що не один тільки чорногорець обороняв Кирила Тура: багато братчиків, зустріваючись із другими, брались за шаблю, мов вимовляли: „Ось тільки поквапся на горілку, то виціджу я її з тебе хутко!” Як же вдарили в казани до обіду, тоді ціла купа запорожців кинулась до Кирила Тура; одв'язали од стовпа, обнімали і поздоровляли по бані.
— Ну вас ік нечистій матері! — каже Кирило Тур. — Коли б самі постояли у стовпа, то одпала б охота обніматись.
— А що, дияволів сину! — каже, підходячи, батько Пу́гач. — Смачні киї кошовії? Може, тепер плечі болять так, як у того чорта, що возив ченця в Єрусалим? На́, вражий сину, приложи оце листя, так завтра мов рукою зніме. Бито й нас де за що замолоду, так знаємо ми ліки од цього лиха.
Роздягли братчики Кирила Тура, а в Петра аж мороз пішов поза шкурою, як побачив він білу його сорочку, що сестра-жалібниця шила й мережала, усю в крові́; іще й поприкипала до ран. Кирило Тур аж зуби зціпив, щоб не стогнати, як почали́ оддирать її од тіла. Батько Пу́гач сам приложив йому до спини широке якесь листя, помазавши чимсь липким.
— Ну, — каже, тепер ходи здоров та не скачи в гречку, а то пропаде́ш як собака!
Тоді братчики з веселим гуком підняли́ діжки з медом та з горілкою, узяли́ стужку з калачами та й повели Кирила Тура до обіду.
