— зостанься з ними жити. Що за життя козакові з такими плаксами!
Батько Пу́гач сів за стіл, поблагословивсь, та й почав уплітать млинці. Кивну́в на чуру, і чура сів коло його, та й принявсь за снідання.
А Кирило Тур вийшов із хати і почав звати свистом свого коня з га́ю. Кінь пасся на волі округ хати. Розумна була животина: зараз прибігла, зачувши хазяйський посвист.
Почав Кирило Тур збирати зброю, та щоб заспоко́їти пані-матку, що мовбито в йо́го на думці нема нічого смутного, ідучи мимо вікон завів козацьку пісню, повним та розлогим голосом:
Ой, коню мій, коню, заграй підо мною
Та розбий ту́гу мою;
Розбий, розбий тугу по темному лугу
Козакові та молодому…
Тільки не втрапив неборак вибрати добре пісню: вона ще більш завдала́ ту́ги старій козацькій неньці. Покинувши дочці своє порання коло печі, сіла сердешна мати кінець столу, та так же то гірко почала́ плакати, що й старе запорозьке серце трохи пом'я́кшало.
— Не плач, нене: дурно сльози тратиш, — сказав батько Пу́гач.
А Кирило, ідучи знов мимо вікна, співає свою пісню, та таким же то смутним оддавсь на цей час у хаті його голос!
Ой, згадай мене, моя стара нене,
Як сядеш уве́чері їсти:
Десь моя дитина на чужій стороні,
Та нема од неї вісти!
Сковорода́ перевернулась і покотилась на долівку в Кирилової сестри. Кинулась бідна голубонька до матері, обляла́ та й заголосила:
— Матусю, моє серденько! А що ж ми тоді в світі робитимем, як не буде в нас Кирила?
А та безталанна за слізьми й світу божого не бачить, і слова не промовить.
Аж ось іде в хату Кирило Тур, удаючи́ з себе та-
