ко жъ намъ ра́но ще слідо́мъ за ни́ми бігти, не впо́равшись пе́рше съ тимъ, исъ чимъ вони́ до́бре впо́ралися. Якъ же́ намъ, уда́вшись не по свое́му ро́зуму и не по своій розу́мній волі, у цивилиза́цію, та тимъ тілько зроби́ти зъ се́бе ні Бо́гу свічку, ни чо́рту кочере́жку, то лу́чче намъ у своій шорсткій корі ще ро́ківъ зъ со́тню пережи́ти та тоді вже іі́ зъ се́бе злу́щити, якъ не ста́не въ насъ на Вкраі́ні де́-якоі по́гані, кото́ра у вся́ке до́бре діло міша́етця и вся́ке до́бре діло псуе́ и нівечить.
Та́къ ми про городя́нські нау́ки и городя́нську слове́сность собі мірку́емо. Неха́й ти́і комфорта́бельні человіколю́бці не ду́же надъ на́шою до́лею вболіва́ють. Не пога́на до́ля на́ша, хліборо́бська й чума́цька, хвали́ти Бо́га! Не проміня́емо ми іі́ на городя́нську́, ніби-то кра́щу, и сви́ти свое́і че́сноі и непови́нноі не оддамо́ ні за які сае́ти и оксами́ти.
