ве, нау́ка своя́, тисячолітня: вона́ навчи́ла насъ більше слу́хати пра́ведного Сло́ва Бо́жого, аніжъ лука́воі па́нськоі мо́ви. Коли́бъ ви такъ учи́ли, якъ учи́въ Христо́съ, то ми бъ васъ послу́хали одра́зу, ато́ ви у́чите не Бо́гові, а мамо́ні служи́ти; золото́му и́долу розу́мною свое́ю голово́ю кла́няетесь, ду́маючи, що пішли́ ще дальшъ само́і Ева́нгелиі.... »Просвіти́лись«, якъ той мовля́въ,
.... »та ще й дру́гихъ
Хо́чуть просвіти́ти;
Со́нце пра́вди показа́ти
Сліпи́мъ, ба́чишъ, дітямъ....«
Поки́ньте, ка́жете, своі про́сті хуторя́нські звича́і — бу́дете бага́ті. А на́ що жъ намъ, пано́ве, бага́тшими бу́ти? Хиба́ въ насъ істи й пи́ти нічого, або́ нема́ соро́чки, свити́ни й кожуши́ни, або́ не те́пло намъ у на́шій ха́ті, або́ нема́ просто́ру круго́мъ ха́ти, або́ ні за що намъ спра́вити по свое́му зако́ну весілля, чи роди́нъ, чи хрести́нъ, чи чого́? На́ що жъ намъ те навісне́ бага́тство? Хиба́ на те, щобъ ожидовіти? щобъ не така́ душа́ була́ въ насъ про́ста й милосе́рдна? Або́ на те́, щобъ, поки́давши свою́ деше́ву, тисячолітню оде́жу, рва́тись усіма́ си́лами, щобъ на городя́нську пиху́
