Цю сторінку схвалено
Поткнулись ми с твоіми репъяхами, Шкода малих магнатами лякати, Що кров людзьку, мов упиряки, ссали. Регочецьця дітвора и з рандарства, Що козаків держало під патинком, А по церквах «на славній Украіні», Мов по шинках, бряжчало талярами. Не йме вже віри и кобзарським сьпівам, Що в них себе пъяниці прославляють, Порізавши людей трудящих, чесних, Або в ясир попродавши Татарам. *** Нам сором, а тобі, стара, байдуже:Ти знай свое дрібній темноті плещеш. Плещи: бо сьвіт не перебуде дурьнів, Котрі таких казок охочі слухать. Туманити людей ти й не хотіла б, Та се така твоя брехлива правда. |