європейське. Позначається ще стара тенденція не лише передавати, а й перекладати європейські слова.
У справі правописній революція чималенько принесла змін. Зникло ґ в чужих словах, почасти через те, що друкарні не мали знаків. Зникло в чужих словах «ль» абсолютно не характерне для вкраїнської мови, що має своє середн «л», яким можна як найкраще передати відтінки європейського «л».
Цю зміну санкціонувала й етнографічна тенденція в особі ВУАН, полишаючи в тім Є. Тимченкові змогу у 1925 році писати «льоґічний» і «фільольоґія», як пишуть скрізь у нерадянській Україні.
Остаточну здобула перемогу звичка писати не «роблять ся» з-галицька й не «робляцця» з-етнографічна, а «робляться».
Післяжовтнева українська мова дуже з'європеїзувала українську складню, а почасти і зрусила її. З'явилися дієприкметники, нові конструкції при дієсловах (здебільшого російські), нові способи сполучування речень. Етнографічна школа спиралася в цій тенденції і в де-яких справах перемогла. Запанувало «що», як відносний сполучник, замість «котрий», та «який» і запанувало цілком.
Хоч Панас Мирний, що зазнаки писав чистою селянською мовою, частенько вживає «котрий», одначе етнографічна школа, бувши «plus mousique, que le mousik même», «суворо заборонила» вживати «котрий», як відносний сполучник.
Та цю зміну можна ухвалити в принципові. Трошки гірша справа з иншими деякими думками О. Курилихи, (що заступає в даному разі етнографічну школу). Тенденція бути plus moujik» набуває в неї инколи трохи смішних форм.
Приміром: вона пропонує перекладати рос. «во всех отношениях» — «усима сторонами» й посилається на таку цитату «Славна була Січ усима сторонами».
Хоч тут «усима сторонами» по російськи значить «буквально — «во всех странах», а не «во всех отношениях».
Та все ж таки, по-за всім тим, в полі складні етнографічна школа взагалі цілком корисну й потрібну обстоює лінію. Вона нагадує нам правильні вкраїнські конструкції при дієсловах, взагалі нагадує нам про існування вкраїнської складні.
І беручи її вказівки не абсолютно, а «cum qrano salis», багато можна корисного, й треба взяти конечного з розвідок цієї школи. Треба використати, наприклад, прекрасну книжкову мову Тимченка, треба перевидати, змінивши, що треба, його складню, вміщену в забутій, на жаль, книжці: «Укр. мова для III і IV кл. шкіл середніх», книжці, що у ній власне виписала О. Курило мало не всі наведені в «увагах» правила.
Перша й друга тенденції підходять до синтези. Ця синтеза доконче потрібна зараз.
Ті, що роблять мову, радянські діячі й ті, що декретують мову, професори й академики повинні зійтися на одній спільній конференції. Ми мусимо взяти в академії те, що вона може нам дати, а академія мусить орієнтуватись на творців сучасної, живої вкраїнської мови.
М. ЙОГАНСЕН.
