Пролетарська революція на Вкраїні принесла з собою небувалий розвиток української книги.
Розливаючись ушир, українське книжкове слово загубляло на глибині — так на перший погляд.
Побільшуючись скількосно, мова книжок утрачала на якості — так на перший погляд.
Але скількість на певнім ступні напруження переходить у якість і от позначаються нові, нові уже що до якости тенденції в українській книжковій узагалі і у літературній зокрема мові.
Тим часом спід поверхні виринали й старі, понайбільше, «народницькі» тенденції української мови, прибираючи тепер иншої стати й трохи иншого напрямку.
Першу тенденцію, тенденцію післяжовтневу для української книжкової мови не можна назвати огулом пролетарською лінією в українській книзі. Слушніше сказати, це мова революційної передової інтелігенції, подекуди комуністичної, часом і просто пролетарської інтелігенції.
Друга тенденція, що точила далі заповіти Гринченка і «народників», одшукуючи слів, зрозумілих для широких мас селянства, вульгаризуючи подекуди європейські слова, чим раз більше вдаючись до історичного, тепер оджилого скарбу вкраїнської мови, стала характерною для відсталішої, подекуди просто націоналістичної інтелігенції. І в цій тенденції скількість уже почала переходити в якість. Намість української мови для широких мас, позначається вже українська мова для вкраїнської мови, подібно мистецтво для мистецтва. Дрібно-буржуазна точка зору щораз більше позначається в потягові цього напрямку до «чистої» вкраїнської мови. Цю тенденцію, цей напрям можна-б назвати етнографічно-історичним.
Роздивімось-но коротко по головних статях мови обидва ці напрями. Треба застерегти, що поділ, від нас запропонований, дужо й дуже приблизний, що тенденції раз у раз змінюються, що як це часто буває в надбудові, соціяльні верстви на де-який час живляться надбудовою, створеною для і від инших соціяльних верств.
Післяжовтнева українська книжка збагатила словник української мові багатьма словами з чужих мов, почасти з російського, почасти з інтернаціонального запасу. До того ця тенденція завела силу перекладових з инших мов слів, доконечно потрібних для вкраїнської радянської мови. Побіч із тим, однак, ця тенденція позаводила де-які слова, що в них українська мова не мала ніякої потреби, маючи для того свої. Ці слова бралися здебільшого з галицького діялекту. Ми наче звикли, що по вкраїнськи треба казати: «Тримати, тривати, сталий» хоч усенька лівобережна й у значній мірі правобережна має натомість не галицькі слова: «держати, точитись, станівкий». А замість «тривати,—точитись» ми надибуємо инколи ще й російське «продовжуватись».
Все ж таки свіжа хвиля нових слів величезну принесла користь українській книжковій мові.
Етнографічно-історична школа опирається цій хвилі, вишукуючи скрізь українських слів, навіть там, де треба б залишити слово
- ↑ В порядку обговорення.
