овочі поразки дрібної буржуазії в боротьбі з мультіміліярдерською олігархією. І цю нову книжку спіткав успіх не менший, ніж «Антологію».
Але Мастерс — не борець. Він, як художник, уміє лише малювати з надзвичайним хистом сумну дійсність, та не ладен знайти виходу з неї. Він воліє просто ховатися од тієї дійсности бо, як каже його П'єро:
«… що я можу зробить зі змаганням й що я можу зробити з ненавистю
Або з містом, з життям, чи з коханням, чи з долею?
Чи з боротьбою з часу, яз постали багаті й бідні?»
Та виходу й нема. Дрібна буржуазія з її «позакласовим» демократизмом засуджена на загибель. Мастерс, як і більша частина поетів демократичного ренесансу, — це остання талановита, але безсила спроба виправдати вже мертвий демократизм піонерської Америки й проклясти лукаві, хижі «міста на рівнинах».
«Якби нам знову хоч маленького Содому» — благає Мастерс (у книзі «TOWARDS THE GULF») і сам не вірить, що доля Содому спіткає Нью-Йорк та Чікаґо.
«Невже таки не буде вже очей для мене?» — питає устами мастерсівського «Сліпого» кинена на роздоріжжях шаленого Чікаґо дрібна буржуазія, і безнадійна розпука звучить у цьому питанні.
Що до форми, то Мастерс чудово володіє вільним віршем і уникає рим. Я відніс би його до ліричних епиків, хоч це й звучить парадоксом: кожний окремий вірш у двох його найліпших книжках («The Spoon River Anthology» та «New Spoon River») — просякнено щирим, часом ніжним ліризмом, а разом вони творять багатий епос боротьби двох сил у новій Америці. Третьої сили, пролетаріяту, Мастерс не добачає.
В біографії Мастерса — нічого цікавого. Народився року 1869, походить із старої піонерсько-пуританської родини з Канзасу, в молодих роках переїхав до Іліной. Пройшов курс правництва й був здібним адвокатом.
