Велике місто було під облогою, а його ворогом було воно саме, серце в його серці:
Велике місто визволено, його стіни знесено, воно відкрите для світу:
Ніхто не панував, ніхто не боявся, овочі землі були солодкі,
Люди страждали та не були нещасними, смерть прийшла, та ці люди знали таємницю смерти:
Діти гаялись у полях, вони не збирали квітів, инші, їм рівні, мали пройти цим шляхом:
Маєтки були у безпеці, двері відчинені для вітру й дощу, не для людей.
Володар робітник — коли він прийде?
Ми плазуємо в пустці своїх чорних міст, ми конаємо від ненажерливости, ми конаємо з голоду,
Хоч одним вухом — слухай, слухай!
Я можу чекати.
Світ довго чекав на мене, я можу чекати на світ.
Справедливість довго чекала на мене, я можу чекати на справедливість. Кохання довго чекало на мене, — о, таке кохання є жагучим, — я можу чекати на кохання. О, таке кохання є жагучим коханням!
Я можу чекати, — о, чудова переконаність, — я можу чекати,
