Відродите у музиці й у мріях;
Як виправдаєте знущання незабутні
І віроломні кривди, й незцілющі рани?
О ви, господарі, пани, керовники усіх країн,
Як розквитається Майбутнє з цим рабом?
Як відповість на лютий його запит в час, коли
Бурун бунтів всі береги струсне?
Як буде це із царствами й царями —
Із тими, хто зробив його тим, чім він є,
Коли німий терор повстане, щоб судити світ,
Після одвічного мовчання?
Коли робітника я бачу, що має голодні роти годувати,
Встаючи день за днем у темряві перед світанком
Й вертаючи додому ніч у ніч крізь темряву густу,
Хитаючись, немов залякана німа худоба, —
Я бачу людину, засуджену котити камінь величезний на кручу безкрайну.
Він посуває свій тягар вперед, дюйм за упертим дюймом,
Плазуючи весь час в тіні тієї скелі…
Дивись, ось він плазує, скручений, придавлений, нещасний!
