Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/64

Чи ж це істота та, що їй дано
Над морем і землею панувати
І зорі стежить, небеса бадать
За владою, й жагу етерну чути?
Чи це снив той, хто сонця сотворив,
Накреслив їм шляхи понад безодні?
По всіх вертепах пекла, аж до краю
Нема жахлившого створіння, ніж оце —
Більш здавленого пажерливістю сліпою,
Більш навантаженого для душі гріхами,
Більш повного для всесвіту погроз.

Яке провалля є між ним і серафимом!
Раб колеса роботи — що йому
Платон або Плеяд кружління?
Що досягання творчости найвищі,
Розрив світанку чи троянди рум'яніння?
У цій істоті зляканій — віки страждання;
Трагедія часу в болючій цій покорі;
Крізь цю істоту, що її ізрадило людство,
Обрабувало, насміялось, спадщину їй вкрало,
Кричить протест до суддів світу,
Протест, що рівночасно є пророцтвом.

О ви, господарі, пани, керовники усіх країн,
Чи це творіння рук ви богові дасте,
Почвару цю та виродка з прибитою душею?
Як випростаєте ви знову цю істоту;
Як знов її безсмертям ви торкнетесь;
Повернете зір вгору і на світло;