Ти — не тільки спогад про землю,
Ти також, як самотній байдак, розсікаєш повітря, не знаю — куди скерована, але певности повна,
В товаристві з кожним кораблем — пливи й ти.
Несись поперед їх, обвита моєю любов'ю (дорогі моряки, для вас я перевив нею кожний листок);
Поспішай, моя книго! Надимай свої білі вітрила, мій маленький байдаче, через можновладні хвилі,
Лунай, пливи, лети понад безмежну синяву від мене до кожного моря!
Ця пісня — морякам та всім їхнім кораблям.
Я був, що ви питали за чимсь, щоб відчути цього неспокою Нового Світу
Та щоб виявить Америку, її атлетичну Демократію.
Ось чому я посилаю вам мої поеми, що в них ви знайдете, чого бажали.
Ти, хто минуле славиш,
Хто розвідав поверхню, зовнішність рас, життя, що само показало себе,
Хто трактував людину, як витвір політиків, державних мужів, правителів і жерців, —
