Як я мислив у тиші,
Перебираючи мої поеми, міркував над ними повільно,
Привид постав перед мене з недовірливим зором,
Жахливой красою, віком і міццю,
Генів поетів усіх країв,
Як до мене звернув, мов полум'я, очі,
Перстом вказавши багато безсмертних пісень
І голосом грізним: Що ти співаєш? — він мовив:
Чи ти не знаєш, одна лиш є тема для завжди достойних бардів,
І тема ця — Війна, боїв фортуна.
Вправних бойців творіння.
Хай буде так, — тоді я відповів. —
Я також, гордовита Тінь, оспівую війну, найдовшу й найвеличнішу од всіх.
З мінливою фортуною вона в моїй ведеться книзі, із наступом і відступом і льотом, хисткою й нелегкою перемогою
(Тепер, я думаю, вже повною, чи майже повною, нарешті), що охопила світ.
На смерть і на життя, на Тіло та на вічну Душу,
Дивись, і я також приходжу, співаючи пісні боїв,
І понад всіх я провідник бойців відважних.
