з'явився саме могутнім утопістом-пророком, що поставив перед ними великий ідеал:
І як пізніші апологети наукового соціалізму черпали свої перші стимули до обґрунтування наукового соціалізму від попередників-утопістів, так само її поети демократичного ренесансу, навіть піонери пролетарської поезії, повинні були виховуватись на Уітмені. І тому, що Уітмен перший висунув гасло демократизму а сумом за цим утраченим скарбом просякнено мало чи не всю сучасну американську поезію), і тому, що Уітмен взагалі був перший американський поет. До нього вся поезія Америки являла собою наслідування поезії англійської (за незначними винятками). Уітмен дав американській поезії новий, американський, зміст і нову, невластиву тодішній Европі, форму.
Але більшість сучасних американських поетів лише формально прийняла спадщину Уітмена, не розуміючи дійсного єства його пророцтв. Уітмен був співцем сучасного йому світу не тому, що виправдував його хиби, а тому, що, як пише вже цитований нами Флойд-Делль, «він бачив у дуже бридкім сучаснім матеріали, з яких має бути створено майбутнє».
Це джерело Уітменівського оптимізму досить карикатурно відбилося на сучасних американських поетах-«демократах». Не вміючи з Уітменівською космічністю приймати все, що існує, не вміючи в надто бридкім сучаснім капіталістичної Америки знаходити матеріалу, з якого має бути збудоване майбутнє, вони все-таки, слідом за Уітменом, намагаються виявляти американський патріотизм. Отже не диво, що той їхній патріотизм звучить фальшиво.
Вселенськість та аполітичність Уітмена вони сприймають, як виправдання їхньої власної байдужости до
