Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/337

Цю сторінку схвалено

Чоловіче, ти бридкий,
Як спиш отак,
Необоронений навіть блідими домислами.
Твоє обличчя кричить тупістю скиби
Голосніше, ніж морди корів.
Важка тупота залягла в твоїх очах і устах,
Знана лиш безсловесним створінням.
Чоловіче, ти бридкий,
Як спиш отак,
Спиш сном мас.
Я б волів струснути твої кволі плечі
Хоч би могутніми руками бунту.
Я б збудив тебе
Хоч би жахливими руками болю
Й кличем:
 Чи ти не чуєш ніжного голосу краси,
 Що тулить щільно уста до землі,
 Під темрявою собвею,
 Щоб ти міг її чути?
Й кличем:
 Чи ти не чуєш хутких ніг вітру,
 Що ганяє заллятою сонцем вулицею
 Над твоєю головою,
 Щоб ти міг йти за ним?
Й кличем:
 На бога, чоловіче, прокинься,
 Ти бридкий,
 Як спиш отак,
 Спиш сном мас.