Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/299

Ця сторінка вичитана

І що ми ні за що не бажали миритися з Пеклом
І звергали його кожним рухом своїм, кожним словом.
І тремтіли вони перед нами, і боялись на нас позирнути,
Хоч ми сміливо йшли проти них; та в залізні печери вони
Нас замкнули живцем, поховали, що вже із труни
Нас ніхто, поневолених люттю, не міг би почути.

Так, ми є ті безумці, що все не бажають схиляти голів
Перед кривдою й задовольнятися лиш балачками.
Хоч тепер ви за теє вогнем і залізом пробуєте нас,
І тюрмою, й хрестом, і кайданами, але надійде ще час,
Що сини ваші будуть синів своїх нашими звать іменами,
А іменнями тих, що ви їм поклоняєтесь

нині, — гукатимуть псів.