Ця сторінка вичитана
Вітер зняв всі страшні підземелля колишніх в'язниць,
Вітер знає сучасні потвори,
І, як вигукне час, він розвіє нікчемний їх порох
І, співаючи, кине всім тюрмам свій присуд грізний
У веселії зорі.
О вояче мій вітре, що все очищаєш, міцніший, ніж смерть,
Всіх мудріший в сваволі своїй,
О, змети всі ці мури похмурі та геть їх розкидай, розсій,
Роздери їх і викорчуй подихом дико-могутнім ущерть,
Вій, вітре, вій!
СІУКС[1] ВМИРАЄ В ТЮРМІ
Суворі білі мури меркнуть у його очах
У рямцях ґрат і смертним жахом затуманені.
І вибухають піною червоною бліді уста,
Тріпочуть наймлоснішими зідханнями…
Який він тихий! А тюремні тіні облягли
Його шляхетну голову й дикунські плечі;
Загорнений у жах смертельний тиші-мли,
Вдивляється в чужого неба порожнечу.
