класову культуру, цього капітал боявся більше, ніж мітичних змов і конспірацій. Пісні Чапліна були небезпечніші для капіталістичної Америки, ніж бомби анархистів. Через те до Ральфа Чапліна буржуазний суд поставився більш суворо й жорстоко, ніж до багатьох инших «змовців» та «конспіраторів».
Але й на цей раз капіталістичним катам не пощастило замкнути уста пролетарському співцеві. І в тюрмі Чаплін не припинив своїх пісень, своїх гарячих закликів до пролетаріяту. Вже за час ув'язнення його книжка „Ґрати й Тіні“ видержала три видання в Сполучених Штатах, а, крім того, її передруковано в Англії.
Як поет, Ральф Чаплін вживає стару техніку, строго додержує метру й рими. Поезія його має майже завжди й майже виключно агітаційний зміст. Наш читач знайшов би в тій поезії небагато нового для себе. Але треба ж мати на увазі, що Америка переживає тепер тільки період нагромадження й організації сил пролетаріяту, тільки готується до свого Жовтня. В таких умовах агітація з допомогою мистецтва набирає особливо великого значіння для робітничого руху; агітація, заклики, гасла — це перше безпосереднє призначення американської пролетарської поезії, і Ральф Чаплін уміло й активно це призначення виконує.
Тим активніше виконує він його й тим успішніше, що в своїх агітаційних творах він уміє залишатись митцем, дає чимало художніх образів, малює психологію полонених, тимчасово відірваних від боротьби, але повних революційного запалу й бадьорости борців-пролетарів.
Але ми застережуємо, що не хочемо перебільшувати якостей Ральфа Чапліна як поета: він не є першорядний поет. Та на молодій ниві американської пролетарської поезії він є один із найвитриваліших, ідеологічно твердих співців.
За це його любить і цінить пролетаріят.
