настроїв у політиці, а, може, вона на короткий час законсервується в нинішній своїй стадії розгублености й борсання з табору до табору й загине, породить по собі мертвий період, такий, який був по першій революції й по громадянській війні. Бо й наближення страшної економічної кризи в Сполучених Штатах досить яскраво почувається останнім часом.
Не можемо ми оминути одного відрадного факту. Хоч Америка не має ще справжньої розвиненої пролетарської поезії, але зародки цієї поезії розвиваються все більш яскраво, виявляючи величезні потенціальні сили. Хижо й люто бореться американський капітал з одиницями-митцями робітничої класи, що відважуються виступати з незалежною класово-пролетарською творчістю на зміну конаючому буржуазному мистецтву. Джо Гілла агенти капіталу забили, Ральфа Чапліна замурували на двадцять років за ґратами каторжної в'язниці. Але живе й творить такий геній, як Карл Сендбург (хоч уже підкупив його капітал), не замовкають пророчі пісні негра Клода Маккея, робітника Мікеля Гольда. Крім того, з кожним днем народжуються все нові й нові пролетарські митці. Їх не легко запримітити, розшукати чужинцеві. Їхні вірші порозкидано по журналах та газетах; мало кому з них щастить видавати свої збірники. Але, як дріжджі, вони підіймають стиглу опару американської пролетарської літератури, як хробаки,
