Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/286

Мова людська ним сповнена
Й закінчує: До біса їх всіх.
 До біса їх всіх.
Це пісня тверда, як молот клепальщика.
 Тверда, як сон тертого босяка,
 Тверда, як сон вошивого пацана.
Перекручена, як верзіння спантеличеного ідіота.

Брехуни зустрілись там, де двері замкнено.
Вони сказали одне одному: тепер за війну.
Брехуни це все залагодили й сказали: кроком руш.
За своїми столами вони це залагодили.
За своїми дверима, закритими від черни.
І гармати зробили роботу, що відстукала мільйони.
Гармати здмухнули сім мільйонів з мапи,
Гармати післали сім мільйонів на захід.
З семи мільйонів виросли стокротки.
За своїми столами вони це влаштували,
 Брехуни, що брешуть націям.

А тепер,
Закінчивши роботу різників,
 Коли робаки вже почистили чурбани бойні,
 Там, де щелепи черепів оповідають жарти примар війни,
Покінчивши це, вони кличуть тепер: нумо,
 повернімо назад туди, де ми були.
 Нумо, знову керувати світом, ми, ми.
Де двері замкнено, брехуни кажуть: почекайте,
 й ми заробимо на цьому знову.