Але мусимо застерегти — ця зовнішньо багата й блискуча доба є соціальним своїм змістом глибоко занепадна. Вона виявляє лебедину пісню вмираючої дрібної й середньої американської буржуазії, що намагається втягти за собою в могилу й імперіалізм. Може, ми й справді наочні свідки останніх передсмертних здригань і американської, і взагалі буржуазної культури. Може, це справді її останнє слово. А зовнішні блискучість та багатство його — це, може, просто звичайний американський «блеф».
Тепер американська поезія — на роздоріжжі. Молодша генерація, що прийшла за співцями демократичного відродження, почала з реакційних спроб повернути до видержаного метру й академізму. Звідти вона еволюціонізувала до будуарної поезії á la Анна Ахматова й Ігор Сєверянін (Една Ст. Вінсент Міллей, Луїза Боґан та инші). Зовсім в останніх часах, під впливом війни й особливо революції в колишній Росії, серед наймолодших американських поетів почалось певне полівіння — аж до революційної поезії (як Женев'єва Таґгард, Роберт Вольф, Баббета Дейч і ряд инших).
Процесу того ще не довершено до кінця. Що буде далі з американською поезією, які шляхи вона вибере надалі — ще трудно тепер пророкувати. Може, відновиться й протягнеться ще деякий час демократичний ренесанс під впливом посилення дрібнобуржуазних радикальних
