Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/270

Вони змінили й створили й скріпили;
 вони зламали старі інструменти й зробили
 нові; вони стрибають в білі серпанки
 країни хмар; вони б'ють
 в потоплені дзвони карфагенян
 і фінікіян:
 вони керують
 найдужчими морами,
 як чимсь, що підлягає керовництву.
Земля кликала й глузувала;
 її підперезано дротами й переплетено
 крицею; з Пітсбургу до Владівостоку
 залізний шлях рухомої хати; від
 Єрусалима до Токіо вирахована мить;
 i вони розмовляють вночі і в хуртовину й
 шторм, у вітер і війну.
Вони вичислили милі до сонця
 й Канопусу; вони зважили маленьку
 синю зорю, що встає на південному
 краю неба на передбачене доручення.
Ми повинні знову збадати море.
Ми знову повинні збадати зорі.
Немає препон на шляху.
Немає кінця планам і прагненням,
 полюванню й жадобі.
Мотори тарабанять, шкіряні гетри
 й шкіряні куртки чекають:
 попід море
 і ген до зір
 ми йдемо!