Нумо сядьмо коло шипучого радіятору зимовим
днем, сивий вітер калататиме замерзлими
краплинами дощу у вікно,
І нумо побалакаємо про візників-молочарів та
про хлопців, що розносять покупки з
бакалійної крамниці.
Нумо тримати наші ноги у повстинових пантофлях
i мішати гарячий пунш — і нумо балакати
про поштарів та хлопців розсильних, що
сплять на мерзлих хідниках.
Нумо писати про старі золоті дні й шукачів
святої чаші й про людей, званих «лицарями»,
що їздили верхи в дощ, в холодний
мерзлий дощ — ради дам, їхніх коханих.
Труситься горбач на возі вугілля, що їде мимо,
бурульки сиплять на його капелюх мерзлу
крупу, смуги криги огортають кусні вугілля,
заїзд — сіра пляма в косім дощу.
Нумо мацати паровий радіятор нашими повстиновими
пантофлями й писати поеми за героя
Ланселота й героя Роланда та за всіх старовинних
злотих людей, що їздили верхи в дощ.
Вони взяли земну кулю
й зробили з неї дрібницю.
Їх було прив'язано до землі й коней;
їх було прив'язано до малих морів.