З білих уст мурмотіння: Чи повинні сім мільйонів
мерців жадати за свою кров трохи
землиці для живих жінок та дітей, трохи
землиці для живих братів та сестер?
З білих уст: Чи може повинні вони мати лиш
повітря, що мете довкола землі для дихання
їхніх ніздрів, не маючи на бруді земному
підпори для своїх боями задрипаних, боями
роздертих чобіт?
З білих уст: Чи червоність на прапорі — це кров
вільної людини на клаптю власної землі, чи
це червінь вівці з перерізаною глоткою на
баранину?
З білих уст болюче мурмотіння: Хто має посідати
землю? Чи той, хто стояв по кісточки
в крові своїх товаришів, в червоних шанцях,
виритих у землі?
Я сиджу на стільці й читаю газету.
Мільйони людей йшли на війну, акри їх поховано,
гармати й кораблі зруйновано, міста
спалено, села пущено з димом, і діти, по
бойнях, поміж грубих засмаглих туш, зникають,
мов кільця диму в північному вітрі.
Я сиджу на стільці й читаю газету.