Коли таємнича пошесть на ноги й морди
винищила худобу штату Іліной, місіс Гектор
Сміт гірко нарікала на уряд, що вбив її
сорок ніжнооких джерзинських корів: через
газети вона оплакувала свою втрату перед
мільйонами читачів Великого Північного
Заходу.
Леді, що мала сім законних чоловіків, писала
сім років для визначної газети, розповідаючи,
як знайти кохання й оберігати його:
сім тисяч голодних дівчат в долині Місісіпі
читало ці інструкції сім років і не знайшли
ні незаконного кохання, ані законних
чоловіків.
Я, що бачив, як десять міцних юнаків сконало
безвісно, а, що бачив, як десять старих
матерів віддало своїх синів народові безвісно,
я, що бачив, як десять тисяч відчуло
сонцесяйні, срібні досягнення незбагненої
людської слави — чому я чхаю сардонічно на
бронзовий водограй, наречений іменем того,
хто заступав когось у війні й купив десять
маєтків?
