мистецтва Америці Англією, бо не до того було останній у ті часи. Вже це одне повинно було спонукати Америку до витворення власного мистецтва, хай у вигляді сурогатів, але свого; як у нас селяни топили власні лойові свічки, а міста були заводнені кустарними зажигалками, коли стояли фабрики.
Та в попередньому розділі ми вказували на відсутність вільних сил, що могли б заняття мистецтвом, як на одну з причин відсутности американської поезії в минулому. Цю причину тепер також усунено. Вільні сили натовпами прийшли до Нью-Йорку та Чікаґо, витіснені могутнім походом імперіалізму із затишних фарм та містечок Нової Англії й Середнього Заходу. В свойому велетенському розвитку імперіалізм нищив провінцію, нищив фармерство з мирним «демократичним» побутом, вносячи всюди хаос та метушню анархії в продукції. Значні ремесничі й фармерські маси цілком викинено з процесу продукції. І власне ці маси висунули кадри творців нової поезії.
Борючись за своє місце в економічному й політичному житті Сполучених Штатів, вони з розпачем констатували ілюзорність своїх попередніх уяв про демократичність власної республіки. Мабуть, не один із них у душі погоджуєшся із Скоттом Нірінгом, коли цей колишній буржуазний учений, що проробив еволюцію до марксизму, каже:
