Та не довго був Сендборґ звязаний з селом, не довго міг він вважати себе за «брата молотярів». Вже тринадцятилітнім хлопцем він починає працювати для міста, і це американське місто, жорстока, пожерлива почвара, переплетена дротами, оточена загородою димарів, переповнена галасом, грюком божевільного руху вулиць, зробило його міським поетом, співцем індустрії, співцем запеклої класової боротьби, співцем «братів шлаку» — пролетарів, майбутніх звитяжців у тій боротьбі.
Як і більшість чорноробів, що викинув капітал із мирних, наївно-тихих фарм, він повинен був змінити безліч різних фахів, працювати по різноманітних галузях індустрії. І все це відбилося в його творчості, зробило її рідною мільйонам таких, як і він сам, визискуваних американською капіталістичною машиною пролетарів.
Ніхто ще в американській (а може й у всесвітній) літературі не вивчив так досконало й не відчув так глибоко праці, фізичної, щоденної праці в усіх майже її проявах, як це зробив Сендборґ. І ніхто не вміє так яскраво, повним голосом, «з нутра» оспівувати працю характеризувати так влучно й вичерпально психологію трудівників.
Спочатку Сендборґ був візником-молочарем. Нудна, самотня праця: розвозити на світанку, коли місто ще спить, пляшки з молоком, залишати їх на сходах, бігати угору, вниз.
|
«Молочар ніколи не перечить; він працює сам, i ніхто не говорить до нього… два коні є його товариством; він ніколи не перечить». |
І друга потім робота, така ж самотня: нічний вартовий.
|
«Вночі вартові набивають свої люльки снами… … Сон належить до всіх, сон перше й останнє й найкраще з усього». |
