вони потребували иншої культури, пристосованої до того найвищого розвитку імперіалізму, що його переживали Сполучені Штати, але ще не досягла Англія. Центр економічного життя світу перенісся з Европи на новий суходіл.
Уолл-Стріт[1] перегнав, випередив Сіті[2] й не міг більше запозичати культури останнього; отже, йому залишалося занятись творенням своєї власної культури. І ця культура хмарочосів та анархічної метушні велетенського, але вже підточуваного внутрішніми протилежностями архі-імперіялізму почала витворюватися в Америці, плекаючи й пристосоване до нього мистецтво.
Джаз у музиці, рекламний плакат у малярстві, анархічний темп джазу й рекламність плакату — в літературі, в поезії. І в усьому тому — «блеф» — обдур, ошуканство, брехливість — риси, властиві американській економіці, політиці, а значить — і мистецтву.
Для того, щоб це нове мистецтво могло без перешкод розвиватися в Америці, переборовши потяг по інерції до англійського мистецтва, конче треба було, щоб на деякий час припинився приплив культурних цінностей з Англії. Тут допомогла війна. За час її в Англії не було витворено майже нічого значного в галузі мистецтва. Та й взагалі припинилося постачання
