Двадцять років він був зразковим чоловіком,
бездоганним у почтивості й ґречності.
Його жінка й діти боготворили його.
Двадцять років він утримував метресу; вона
була русява, з вогником.
Вона має модну квартирку на цій вулиці, й
авто — копія його жінчиного.
Вона дуже тиха й витончена.
Двадцять років він давав собі раду.
Тепер у нього затвердіння артерій. Він ледве
рухає ногами. Його мова, його розум зникає.
Його метреса вже не молода. Вона повинна
заздалегідь улаштуватись.
Так він стоїть біля вікна й верещить та реве,
як глухонімий.
Він лютує й сіпає фіранки.
Кінець прийде хутко.
Вона стоїть там, де нас світ зустрічає, й
підносить смолоскип свободи.
Школярі в Чехії мріють про неї, селяни в
північних фіордах вдивляються в західнє сонце
за нею.
Рибалки в яскинях Капрі, дроворуби в
Шварцвальді — це її коханці.
Вона їхня, їхніх думок. Вона їхня надія на нас.
А ми?
Вона є жест, що нам дано, роля, що ми її маємо
грати.
