Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/230

Що повільно складають червоний похорон,
Заглушають музику її своїм переможним кроком,
Співають і схиляються прапорами кривавими над мертвяками.
Впала величність імперська
Пурпоровою мантією над грудкою глини.
I святість зникла з освячених місць.
Кайзер і цар, султан і шах, і шейх
Є зламаними пішками над припливом
Більшовицького бунтує, в його широкім червонім потоці
З Петрограду, з Самарканду…
Европа Азію тримає мотузом піску.
Зі скелистих кратерів землі
Брудом засліплені,
З темних зморшків підносячи брови залякані,
Коли велетенські колеса й голодні машини мовчать,
Люди слухають викреси нового часу,
Голосніші од всіх гармат.
В жахливім світанку вони звучать,
Спадають з ясною побілкою сонця на мільйони поснулі
Й пробуджують їх до згадки за рани старі
І до тиші, голоснішої, ніж всі ридання.
Схід знов почервонів
Червоніш за війну,
Ніби з передодня залізного підносить ранок
Прекрасну бунтівливу голову.