Щось є у нас у відповідь тремтінню
Речей незбагнених, і, як прапор, незвинений, горить
В нас мрія, вабить нас і будить нашу юність;
Той дух, що до речей невидимих рухається, він суне,
Рухає нас також,
Юнацтво звитяжує світ!
«Отже, двері Сходу
Турок затулив.
Спеції й слонова кість, чорні раби, китайські вази:
Скарби, що за ними зголодніла Европа,
Було замкнено міцно, доки останні хрестові походи
Воювали за хрест, що був ключем…»
Але тисячи років минуло
З часу, як це було сказано.
Історія — ніби затьмарений вік золотий.
Час суне так повільно, так багато страждань,
Так багато безладдя й така мала в сльозах полегша
Для жахливих подій
Тисячоліття.
Тепер злетіли старі царі.
Вони зникли в переполосі раптовім зі своїх тронів.
Смерть грає на трикутнику із їхніх кісток,
Але натовпи темні,
