в Америці зовсім не писали віршів. Але поети, не вміючи розібратися в економічнім та політичнім хаосі країни, просто відвертались від дійсности. Витворилася плеяда поетів, навіть не нео-, а просто псевдо-класиків. Оспівували Олімп та Аркадію, закликали античних богів у свідки, — але що ж спільного це мало з Америкою?
Мертвий період тягнувся довго, аж до року 1913. Економічний підйом в Америці після кризи 1894 року приніс знову дрібне оживлення в поезії, що його критик Луї Унтермайер нерозважно охристив «революцією в поезії»[1]. Молоді поети Річард Гувей та Блісс Кармен (канадець із походження) зробили невдалу спробу бунту проти заскорузлого псевдокласицизму. Вийшло лише короткотривале гальванізування трупу американської поезі. Але труп не ожив.
Американське громадянство все — всі сили його — було надто заняте творенням національних багатств, не залишалось зовсім вільних сил, що їх можна було б офірувати мистецькій праці. Поезію творити було нікому.
З цілого цього періоду варто згадати ще два ймення : Едвіна Маркгама (нар. 1852 p.), що перший відчув зміцнення класової боротьби й дав
- ↑ Louis Untermeyer. «Modern American and British Poetry», New York, 1923, стор 9–10. Досить добра книга, як довідник, але на освітлення, що його надає Унтермайер американській поезії, покладатись не радимо.
