Оце з біографії Роберта Вольфа. А тепер кілька коротеньких зауважень за його поезію.
Коли я в особистому листі спитав Вольфа, чому американські поети, навіть поступові, навіть комуністи так часто вживають релігійних образів і звертаються до бога, Вольф досить щиро відповів приблизно таке: треба ж, щоб нас хтось читав. Пролетарського масового читача американська поезія ще не має; буржуазія, звичайно, ставиться вороже до поступових поетів. Отже, їхню авдиторію складають переважно ліва дрібнобуржуазна інтелігенція (попутники пролетяріату) й часовий дрібновласницький читач, який хоч і ненавидить капіталізм, але сам весь просякнутий не стільки релігійними забобонами, скільки традиціями.
Цією авдиторією американські поети з лівої, переходової групи дорожать, бояться її втратити й через то намагаються підлагоджуватися під її смак. При цьому їм доводиться йти на компроміс із власними переконаннями, бути нещирими.
Ця нещирість є найбільша хиба всіх поетів переходової групи, в тому числі й Вольфа. В нього вона (нещирість) вражає тим більше, що сам він, як комуніст і освічений економіст, має цілком означений матеріалістичний світогляд (критик Флойд-Делль, знов у особистому листі до мене, навіть обвинувачував Роберта Вольфа в тому, що той більше розуміється на економіці, ніж на поезії).
Але на користь Вольфа треба визнати, що вживає він релігійні, особливо біблійні образи дуже влучно, оригінально пристосовуючи їх до сучасности й гостро критикуючи таким чином американську капіталістичну систему.
З другого боку, ця звичка до релігійних мотивів часом збиває матеріяліста Роберта Вольфа на символізм — також характерна риса для поетів переходити групи, попутників пролетаріяту.
