Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/199

Голко, та химерну ти ведеш доріжку,
Де ніколи лісу, ні кущів немає,
Де від сонця дощ не прискає усмішку,
Але довго шлях твій тягнеться в затишку…
Голко, через тебе я стільки забуваю.