Ця сторінка вичитана
СВІТАНКИ
Я прийшов
від пиши
весь шлях геть аж до покори.
Верх
був жахніший,
ніж все попереднє.
Це верх;
тут високе струнке дерево.
Воно не хилиться, воно не гнеться.
Воно лиш оглядається назад.
На світанку
під цим деревом
все моє друге Я
було поховане.
Чекаючи, доки я прийду знов,
химерне, зацікавлене,
що я знов принесу,
воно дивиться вниз.
