Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/181

Ця сторінка вичитана

Хлоп'ята повернулися в сні й усміхнулися:
Снили про мармур, снили про агати;
Дівчатка позлізали з постелей, щоб бачить
Весну, що проходила з мальованими повозами.
Мальованими повозами, що скрипіли здивовано;
Поклала руки на горло пташині.
Раптом, — ти знаєш хто, тута з'являється
Той, що ти знаєш хто, в мундирі синім[1],
Й каже весні: Тут не спинятися!

Тут не спинятись! Тут не спинятись!
Йди геть! Йди геть! Тут не спинятись!

Нумо гуляти міськими парками.

(На того, ти знаєш хто, ліпш не дивиться).
Чи бачив коли таку хору картину? —
Середина квітня — і ні рослини;
Чухають потилиці садівники,
Піт свій даремно ллють на квітники,
Та ні травинки все не з'явиться.

Ану йди геть! Геть з тротуару!
Тут не спинятись! Й ані з уст мені пари!

Та гаразд, до біса, це все на лучче.

Бо ж наробила вона колотнечі:
Понакидала пелюстків під дерева
Й думки від сніданку відтягла на инші речі.
Однаково, воно мені байдуже.

  1. Полісмени в Америці мають сині однострої.